роблю перепост з дозволу автора. це частина дискусії у фейсбуці, де українці ніяк не можуть дійти спільної думки - варто опиратися чи варто зберігати спокій. авторка тексту родом із України, вже майже 20 років мешкає у США, але всією душею вболіває за людей, що зараз у Києві борються за інше майбутне України.
хей, українці, любі моі! - не сваріться прошу. Ми нам потрібні, і усі наші непорозуміння через щире вболівання за Україну. Зараз читаю вас і думаю: якщо 3,5,7 людей тут прийдуть до спільного знаменника, вслухаються в одне одного - то буде в Україні рада.
Все ж не так просто. І усім виказати і виплакати що на серці хочеться... Кожен має рацію і, звісно, десь помиляєтся...
Я памятаю, Влад писав, що тобі було йому гірко за те, що на Майдані співають і танцюють, та бездійно. Мені також було тоді прикро.
Здавалося, що момент ніби-то втрачався. Хіба можливо це зараз заперечувати?
Але свідомості реальної фашистської загрози від Яника у людей тоді ще також не було. Тепер є. Тоді ще вірили і надіялись. Тепер ні. У всьому мусить бути досвіт. Свій, не чужий. Саме так і вчаться.
А слабка безхребетна опозиція тих "трьох богатирів" мені тоді здавалася хитрим ходом ригоналів, які давно вимастрували собі такі "гаварящіє кукли" на случай кіпіша і тепер вони згодилися і іх поставили на барикадах час відтягувати, поки Риги потираючи руки свій тюремний документ країні дописували.
Я не вірю ні на мить, що вони не знали яку бурю протесту вони отримають відмовившись від Інтеграції. Там не дурні, a навчені Масквой матушкой, що сидять на своїх золотих унітазах, які тебер добре знають, що їx треба закріпити навічно (бо своїм унітазом з Вовіком ділитись же не будеш;). --> Все було добре прораховано, як варіант 1). 2). і "как крайній".
Але зараз сталося важливіше - люди зрозуміли, що вони не маса і їм не потрібна ніяка стара опозиція. А потрівна нова хвиля. Від серця. Це розуміння мусить "відстоятися", щоб на гребінь хвилі винесло нового лідера, щоб він зявився з нових, бо старі вже ніколи добро країні не принесуть.
Між іншим це таж сама ситуація, що виникла і в нас в Америці. Ми вибираємо зі старого запліснівішого багна одне й те саме і кричимо, що якесь чистіше за інше. Ті, хто тут дивляться в корінь, знають, що ще не прийшов час і не підріс другий Кенеді в Америках наших. Отож і викручуємось як можемо, та ще й щоб мордой-ліца перед усім світом об асфальт не впасти. Жуть повна.
Але, ближче до України. То що ж робити тим, хто за бандита не голосував і все довкола зараз тільки буде гіршати? Ніхто поки що толком не знає. І це треба всім усвідомити і не соромится признати. Усі навколо вичікують, включаючи світову громадськість: "що ж далі" (впевнена, тільки Тсар-сцуко-Путін руки потирає примовляючи: "Пріползут гади, есчьо ка мне с прасченіем"), а от нам українцям треба між собою спокійно шукати вихід обговорюючи стан і вболіваючи один за одного і приміряючи відверто чиїсь штани на себе. (щоб Я зробив, якби в мене...війна, фашизм і ніяких шансів на заграницю?)
Отож якесь зімкнуте дияволове коло вимальовується над Україною.
Я мирна людина, але не знаю діючих матері-терезівських заходів боротьби з хитрим Чортом з мішком золота. Не впевненна я також, чи такі методи в істоїї людства давали позитивні наслідки хоч колись.
От і виходить - різати по живому, або буде гнити під старими бинтами від покоління до покоління, поки не здохне.
"Якби увесь світ відвернувся від мого чоловіка і від моєї країни, я б стояла у нього за спиною і підносила б йому патрони." - так сказала одна жінка на Майдані.
- Мій козацький дух моїх прадідів у рівновазі з тієї жінки словами.
