Совет итальянским донам мафиози.

Уважаемые итальянские (а также международные и прочие) преступники, если вы хотите сделать ваше "честное" имя действительно честным, обращайтесь по адресу: Украина, Киев, некий Дарницкий районный суд.

 Естественно, вам не стоит жалеть денег на адвокатов, которые докажут, что если о ваших преступлениях нет достоверных доказательств (в виде всяческих убедительных документов из прокуратур, милиций-полиций и судов же), а есть только какое-то сраное журналистишкино сообщение в прессе (естественно, народ как бы безмолвствует и ни о каких преступлениях тоже не знать не знает), то ваше, уважемые доны, отношение к мафии можно считать неподтвердившимся, а ваши преступления - такими, которые не были совершены. Короче, здравствуй, непорочность! 

О тарифах на подобные судебные решения договаривайтесь лично. 

Правду говорю, зуб даю! 

Вы просто украинскую прессу за сегодня почитайте, сами все поймете... 

Президенту не соромно за своїх дітей. Чому країні не соромно за такого президента?

Уявімо собі ситуацію: якогось європейського президента, чи американського (скажем так - президента демократичної країни) на прес-конференції питають про те, чому його синочок-депутат порушує конституцію і голосує чужими картками.



А тепер уявімо собі, що у відповідь на таке запитання цей гіпотетичний президент, цей гарант конституції заявляє, що він дітьми своїми гордиться, що він не дозволить своїх дітей втягувати у бруд, і пропонує журналістці поганятися ще й за старшим онуком, якому вже мовляв років десь 11.

Уявили?

Я - ні.

В нормальній країні такого бути просто не може. Тому що одразу по тому будуть у того президента неприємності - всілякі слідчі комітети, комісії, імпічменти тощо. Коротше кажучи, така ситуація можлива хіба десь у Туркменбаши, наприклад. Ну й ще у бацьки. Ну та й десь у кремлівських карликів, мабуть.

А Україна нічого, проковтнула.
Ще б пак - і не таке ковтала.  І, мабуть, ще й не таке проковтне...

(відео від Української Правди)

Біжи, Вітя, біжи!

Вже вдруге за останні пару тижнів повторюється ситуація із утримуванням під замком людей, що хотіли поспілкуватися з президентом України. Спочатку гарант гарантувався від не в міру цікавих журналістів, тепер у Вінниці охорона заблокувала в кімнаті 15 людей, що збиралися зустрітися із Януковичем. Воістину, Україна ще не мала президента, який би настільки боявся зустрітися із співвітчизниками. Соромно йому, небораці, чи що? А може просто боїться ляпнути щось не в тему?


(відео від ресурсу "20 хвилин") 

Хто володіє Україною?

А цікавенька картинка, чи не правда?

А ось тут є ще й цікавенька статейка про те, хто ж насправді зараз володіє Україною.

Бугор Хам и Сорока-Воровка

А ведь между ними особой разницы и нету.
Впрочем, сегодня разница есть - одного из них все таки выбрали в главные паханы, и он пытается запихнуть вторую за решетку.
Вор судит воровку.
А если бы тогда выбрали не его, а ее  - было бы иначе?
Сомневаюсь...
Воровка судила бы вора, вот и вся разница...

Полонених німців у 41-му забезпечували харчем краще, ніж сучасного українця?

Вразило. Оце вже справді, як кажуть росіяни, допригалісь. А ще кажуть - йо..ний стид.

Втім, чого дивуватися? До чого йшли, те й отримали. Просто за усі пострадянські часи влада в Україні щиро і назавжди забула, що треба не лише заводики та державні резиденції приватизовувати, а ще й трішки совість мати...

ТСН пише:

106 грамів хліба, 5 грамів сала і 25 грамів ковбаси, півтора стакана молока та 250 грамів картоплі на день, пара шкарпеток та колготок на рік, одна пара білизни на 5 років – це не тюремні норми, а рекомендований державою так званий споживчий кошик для українців.

У світі існує два види прожиткового мінімуму: соціальний, що враховує культурні потреби населення, та фізіологічний, необхідний для фізичного виживання людини (споживчий кошик). Останній розробляли на випадок війни з розрахунку норм харчів про продуктових картках.

Виходить, Україна досі живе у тяжкі воєнні часи. Для порівняння, у 1941 році пайок для німецького військовополоненого, що утримувався у сталінських таборах, був майже удвічі більшим - 600 грам. У перерахунку на день, німецьких полонених під час війни годували так, як українців хочуть нагодувати у мирний час за 66 років після війни.

Можна порадіти за те, що в продуктовому мінімумі українців є пів'яйця на день і молоко, чим німців обділили. Також населення повинно отримувати, на думку влади, на 35 грам більше солодощів, ніж німці в дні війни. Хоча в пайці полонених, на відміну від загальноукраїнського кошика, були присутніми ще й борошно, томат-пюре, а в кращі часи і горох, квасоля, сухофрукти та кава.

Мабуть, і одягали їх не гірше, ніж українців сьогодні, бо, скажімо, чоловічі зимові черевики за споживчим кошиком можна придбати раз на 12 років. На 8 років нашій людині має вистачити одного пальта.

 взято тут 

Прапорщик Янукович

Віктор Янукович довго думав. Місяць думав Віктор Янукович. Думав він, думав, спостерігаючи, як події розгортаються, співставляв усі "за" та "проти". Обережний він, президент усія України. Просто так нічого не підписує. Тому закон про червоний прапор перемоги він підписав рівно через місяць після ухвалення парламентом, і через десяток днів після самого дня перемоги, до якого весь цей закон і затівався.
А чого ви дивуєтеся? Ви ж бачили, як Віктор Федорович "миттєво" міркує над кожною фразою, і над деякими словами тіпа "йолка"?
Шкода лише, що при довгодумному підписанні цього закону гражданін Янукович дав зрозуміти, що Україна як країна його не цікавить.
Всі ж чекають, що буде далі. Хоча й минуло 9 травня, але попереду ще декілька дат, до яких радикальні сили України приурочують свої акції. То що, напрямок руху нарешті відверто визначено?
Таки остаточно захотілося бути губернатором Малоросії, Фікторе Ведоровичу?