Контрреволюція в Україні, або Як султан Янукистану сам підняв себе для великого падіння

Контрреволюція в Україні Олександр Мотиль, World Affairs Майже через шість років після свого початку Помаранчева революція формально завершилася 1 жовтня 2010 року, коли Конституційний Суд України своїм рішенням скасував "політичну реформу", нав’язану інституту президента під час народного повстання за демократію. Після широко розкритикованих президентських виборів у листопаді 2004 року декілька тижнів "влади народу", що стали відомі як Помаранчева революція, винесли Віктора Ющенка поперед його опонента від істеблішменту Віктора Януковича – тодішнього прем’єр-міністра (не кажучи вже про те, що це була особа, на користь якої, на думку людей, які вийшли на вулиці, було сфальсифіковано вибори). Але ще до того, як Ющенко зайняв посаду президента, в рамках стратегії відходу табір Януковича виторгував старому режиму реформу розподілу влади для майбутнього президента, щоб послабити нового лідера, – реформу, яка передавала б владу від президента парламентові. Цей прийом спрацював, урешті-решт, створивши відносини, яким внутрішньо були притаманні конфлікти між Ющенком і його прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Цей безлад допоміг Януковичу скинути Ющенка, коли він знову минулого року взяв участь у президентських перегонах, цього разу як захисник стабільності. Проте тепер рішення Конституційного Суду від 1 жовтня доводить, що насправді думає Янукович про "владу народу" – не кажучи вже про "розподіл влади". Отримавши посаду президента наприкінці лютого, Янукович сконцентрував у своїх руках велику владу. І все ж його дратували конституційні обмеження повноважень – ті самі обмеження, яким він свого часу надавав перевагу, коли президентом був Ющенко – отже, зараз він перекрутив усе так, щоб скасувати їх. Добре усвідомлюючи, що тільки український парламент, Верховна Рада, може змінити Конституцію – і так само усвідомлюючи, наскільки важко буде мобілізувати достатню кількість голосів на користь скасування політреформи, – Янукович звернувся до поступливого Конституційного Суду (який деякі українці називають конституткою, гра слів відпроститутка). Перед цим новий президент принаймні вже раз, відколи офіційно здобув посаду, натиснув на суд, намагаючись домогтися схвалення антиконституційних змін у правилах формування парламентських коаліцій. І ще раніше, до скасування політреформи, він укомплектував суд дружніми йому юристами. Тож немає нічого дивного в тому, що це рішення прийняли завдяки технічному трюку – вирішивши вважати, що політична реформа 2004 року була просто законом, а не внесенням змін до Конституції – для того, щоб оголосити реформу неконституційною. Унаслідок цього Україна офіційно увійшла в епоху контрреволюції – на чолі з Януковичем як безсумнівним господарем країни, який може призначати і звільняти прем’єр-міністрів. Іншими словами, нещодавнє рішення суду повернуло час назад, до Конституції 1996 року, і фактично ввело Україну у стан конституційної невизначеності. Чи законно діяв Конституційний Суд, якщо ні, то хто може оскаржити його дії і де? У суді? У парламенті? Чи на вулицях? Якщо Конституція 1996-го знову чинна, то чи всі закони, прийняті після 2004 року, будуть неконституційними? Чи законні вибори, які привели Януковича до влади? Парламентські вибори повинні відбутися 2012 року, як це випливає з реформи, чи 2011-го, як цього вимагає Конституція 1996 року? Чи взагалі легітимна хоч якась із політичних інституцій України? Ніхто не знає цього. У міру того, як Україна занурюється в конституційно "складні часи", Янукович наполягатиме, що він не має іншого вибору, як правити залізною рукою: урешті-решт, чи не буде він останньою надією, що зупинить настання тотального хаосу в Україні? (І, звичайно, лише безвідповідальні демократи і американці, які втручаються не у свої справи, хочуть цього!) Ця логіка сподобається його сталіністському електорату в Донбасі, але його демократичні критики в решті країни – які сьогодні можуть становити понад половину електорату – побачать цю тиранію такою, якою вона є. Проте із цього всього випливають й певні добрі новини: По-перше, контрреволюція завжди робить привабливими ідеали революції, яку вона замінила: Помаранчева революція виступала за демократію, права людини, толерантність і гідність. Очікуйте, що ці цінності – які потьмяніли за п’ять років помаранчевих сварок і неефективності – поступово повернуться в українські дебати. По-друге, ставши "султаном Янукистану", Янукович нестиме відповідальність за все, що відбувається за його правління – і добре, чого наразі не було, і погане, чого щодня стає все більше. Тільки його блюдолизи очікують, що він переродиться у короля-філософа і чудово правитиме. І, нарешті, Конституція 1996 року і систематичні зловживання нею з боку президента, ймовірно, й спричинили Помаранчеву революцію. Цілком можливий інший народний протест – і з кожним наступним зловживанням президента владою він ставатиме все більш імовірним. Шкода бідолаху Януковича: він сам підняв себе вгору для великого падіння. взято тут